Історія Пітера Дінклейджа: «Моя хвороба не моя проблема – це проблема оточуючих»

У нього не вірив ніхто, але Пітер завжди знав, що зможе перетворити мрію на реальність. І подібна завзятість гідна захоплення.

У ранньому дитинстві у Пітера було діагностовано рідкісну генну мутацію – ахондроплазію. У людей з цією патологією сповільнюється зростання кінцівок, хоча голова та торс розвиваються згідно з нормою. Зростання майбутнього актора ще в дитячому віці зупинилося на позначці 135 см. Дуже примітно, що подібне відхилення у сімействі Дінклейдж виявили тільки у Пітера; обидва його батьки, а також молодший брат Джонатан були середнього зросту.

Як казав сам Пітер: «У юності я був озлоблений на світ довкола себе, тому відгородився від нього стіною цинізму. Але чим старше ти стаєш, тим ясніше розумієш, що до всього потрібно підходити з жартом. У результаті я усвідомив, що це [хвороба] не моя проблема – це проблема оточуючих». 

Те, що він не нагадує інших дітей, хлопчик зрозумів дуже рано. Через хворобу він часто піддавався принизливим нападкам з боку однолітків, тому відрізнявся запальним характером, був замкнутим і відлюдькуватим.

Успіх прийшов там, де на нього не чекав ніхто. Несподівано Пітер відкрив для себе справу усього свого життя. 

Тоді Дінклейдж навчався у приватній католицькій школі для хлопчиків Делбартон. У п'ятому класі Пітер зіграв головну роль у шкільній постановці «Оксамитовий кролик» і зірвав такий шквал оплесків, що став постійним актором драмгуртка аж до випуску 1987 року. 

Наслідуючи принцип «в житті немає нічого неможливого», Пітер блискуче впорався з іспитами в Беннінгтонський художній коледж, і незабаром повірив у себе, відкинувши злісну маску, і почав вивчати тонкощі акторського ремесла, з подвійною ретельністю.

На першому курсі Дінклейдж зумів звернути свою особливість у особистий козир, зробивши невелике зростання своєю особливістю. Викладачі відзначали його видатний талант, а однокурсники прийняли Пітера в компанію. Новий студент не відмовляв собі в усіх радощах життя: гуляв з друзями, випивав і навіть виступав зі своїм панк-групою Whizzy – словом, був «своїм у дошку».

Його професійна кар'єра стартувала у 90-х з ролі у фільмі «Життя в забутті». Малобюджетна стрічка була високо оцінена на фестивалі незалежного кіно «Санденс». Пітер почав грати невеличкі ролі зі світовими зірками типу Міккі Рурка, та почав з'являтися і в телесеріалах.

У 2003 році вийшов фільм «Станційний доглядач», що приніс Пітеру премію Гільдії кіноакторів США у номінації «Найкраща чоловіча роль». А от 2004 року актор виконав давню мрію - зіграти Річарда III в однойменній п'єсі Шекспіра на сцені нью-йоркського Публічного театру. 

Коли починались зйомки культового серіалу «Гра престолів», на рахунку Пітера Дінклейджа значилося більше сорока ролей, починаючи від епізодичних появ у посередніх серіалах, і закінчуючи серйозними. Колеги жартівливо називали його «найзнаменитішим коротуном Голлівуду», а якщо режисерам був потрібен низькорослий персонаж, вони знали, до кого варто звернутися в першу чергу. Тому не дивно, що і продюсери серіалу «Гра престолів» одностайно висунули Дінклейджа на роль Тіріона Ланністера, відмовившись від подальших кінопроб.

Після прем'єри першого сезону фото Пітера Дінклейджа з'явилося на обкладинці Rolling Stones, журнал Playboy назвав його «сексуальним красенем», а видання GQ присудило йому звання «Жеребчик року - 2011».

Завдяки серіалу колекція нагород Дінклейджа поповнилася «Еммі» та «Золотим глобусом» за кращу роль другого плану.

Далі були ролі у блокбастері «Люди Ікс: Дні минулого майбутнього», картині «Цього ранку в Нью-Йорку» та «Месники: Війна нескінченності» студії Marvel.

Ріст Пітера не став на заваді щасливому сімейному життю: він одружений на театральній режисерці Еріці Шмідт.

Познайомилися вони дуже забавним чином: в 1995 році Еріка поскаржилася на самоту близькому другові драматургу Джонатану Марку Шерману, нарікаючи, що їй нема з ким зіграти в настільну гру. Той заглянув у записник у пошуках відповідної кандидатури; дійшовши до прізвища "Дінклейдж" він завагався, але Еріка сказала: "Чому б і ні?". Дуже швидко Еріка та Пітер стали близькими друзями і залишалися у цьому статусі близько 10 років, а у 2005 році вони оголосили себе парою та зіграли тихе весілля «для своїх».

2011 року у творчій сім'ї народилася донька, яку було вирішено назвати Зеліг. У перекладі з німецької це ім'я означає «благословення». Через шість у Зеліг з'явився молодший брат. Діти не успадкували хворобу Пітера.