Давай вже після перемоги - що таке синдром відкладеного життя

Пережитки радянського виховання, що вбивали в голови поколінням наших дідів-прадідів не дають нам можливості залишатись в адекватності в складній життєвій ситуації. І особливо сильно це відчувається зараз - під час війни в Україні.

Адже незалежно від того, виїхали ви в безпечне місце, отримали прихисток за кордоном, залишаєтесь вдома, довірившись «методу двох стін», ви, певно, чули і думали про таке:

• «Хіба можна постити щасливі селфі, коли війна - давай вже після перемоги»

• «Недоречно іти у кафе зараз, підемо після перемоги»

•  «Робити весілля зараз неповага до тих, хто на фронті. Зробимо це після перемоги». 

Впізнали себе? Вітаємо, ви вхопили той самий «синдром відкладеного життя». Спеціально від творців слоганів:

• «Я буду гарно вдягатись, коли схудну.  Поки що немає сенсу». 

• «Буду ходити в нічні клуби коли закінчу університет. Треба тільки перечекати цей період. Потім буде легше».

• «Цей салат - це на Новий рік. Будемо їсти макарони».

Ну ось, тепер точно впізнали. А також вже здогадались звідки ноги ростуть - нас так просто виховували. 

За СССР часто доводилось приховувати тихі сімейні радощі та просте людське щастя, адже «не на часі, треба бути скромним, сусіди можуть донос написати, не висовуйся, будь як всі, не можна байдикувати, все віддай заради батьківщини». 

За тих часів більшість людей жила бідно. Звідси і виник вічно припавший порохами кришталь в серванті, що стояв незайманим до самої смерті його хазяйки, яка так ні разу його і не поставила на стіл. Звідси і виникли ті самі «це на новий рік», коли смачне і делікатеси наготовлювалось лише на свята, для гостей, а самі перебивались чим прийдеться.

Отже, що воно таке, синдром відкладеного життя?

Синдром відкладеного життя – це не невдоволеність життям та його знецінення і відтермінування до певного вирішального моменту.

У такої людини є впевненість ніби повноцінне життя почнеться тільки після певної події, а все, що відбувається зараз і навколо, не є чимось важливим. 

Для кожної людини ця подія буде індивідуальною. Зараз у нас є основна подія, на яку ми чекаємо, – це перемога. Тому можемо думати, що почнемо жити тільки після неї. Тоді все нарешті буде добре, ми відчуватимемо та проживатимемо емоції відкрито. А поки шо, здається, радіти недоречно.

Синдром відкладеного життя зазвичай притаманний людям віком від 20 до 40 років. Адже підлітки не завжди схильні аналізувати своє життя, а люди старшого віку вже не мають на це часу та не живуть майбутнім – намагаються втілити свої бажання зараз.

Людей, які страждають на синдром відкладеного життя, можна розділити на три групи.

Точніше, ті, хто поставив свою мету понад усе і фанатично іде до неї. Це може бути як мрія завагітніти чи отримати роботу за кордоном, так і космічні цілі на кшталт вийти заміж за мільйонера чи стати президентом. 

І ось така людина може обмежувати себе в усьому і забороняти собі ті речі, які нібито перешкоджатимуть її меті. Така людина також може обмежувати соціальні звʼязки з близькими, чим вплине на стосунки з ними. І лише по досягненню своєї мети така людина стає вільнішою у своїх почуттях і діях.

Тут йдеться про людей, які забувають про свої мрії заради щастя інших. Напевно, знаєте таких жінок, які все життя покладають на виховання дітей замість того, щоби заводити (або налагоджувати) стосунки, будувати кар’єру та жити повноцінним життям. 

Також ця історія поширена серед сімейних пар, коли один партнер вкладається в цілі іншого, а власні бажання відкладає на потім. 

На жаль успіху така стратегія самопожертви не приносить, адже в стосунках можуть зʼявлятися образи, напруга, зневіра та докори.

Ця категорія людей вичікує щасливого життя, адже має невелику кількість ресурсу. Вона сподівається, що омріяне прийде саме собою, і життя зміниться без докладання додаткових зусиль. Коли це станеться – невідомо. У таких людей немає конкретної події, після якої життя «налагодиться». Але вони вірять, що така ситуація є. Поки вона не відбувається, люди економлять свій ресурс, якого і так небагато.

Зазвичай синдром відкладеного життя проявляється в людей, які перебувають у складних умовах. У сьогоднішніх реаліях він найбільше помітний у наших військових. Однак важливо пам’ятати, що війна не спричиняє синдром, а лише може стригерити прояв певної поведінки.

У людей, які вимушено покинули свою домівку, виїхали за кордон або по країні і стали внутрішньо переміщеними особами (ВПО), часто відбувається нехтування базовими потребами, наприклад, комфортом. Вони сприймають своє становище як тимчасове і не намагаються створити собі затишок на новому місці. Наприклад, будуть перебиватись незрозумілою їжею та одягом, жити в поганих умовах і відмовлятись від елементарного комфорту як то зручна подушка чи симпатична чайна чашка. Це важливо, адже весь час людина буде чекати на повернення додому, відкладаючи не лише життя, а й мінімальний комфорт. Однак він допомагає зібратися з думками і повноцінно відпочити і розслабитись.

Ті, що залишились вдома, в тилу, як і ті, що виїхали, будуть боятись демонструвати радість, адже не на часі, коли навколо стільки трагедій. От після перемоги - тоді вже можна собі купити ту сукню і піти в кафе (от тільки вдумайтесь, для кого кафе працюють в воєнний час і не заборонені законом? Правильно, для вас). Треба собі дозволяти базові емоції і наповнювати себе простими радощами життя як то прогулятись парком чи поїсти морозива. 

На фронті також відбувається нехтування базовими потребами - харчуванням, здоровʼям. Наші захисники можуть вирішити терпіти і звернутися до лікаря лише тоді, коли ворог відійде. Цим самим погіршувати свій фізичний стан.

Тут все індивідуально, і викорінити поведінкові стратегії, що накопичувались роками і поколіннями, буває важко. Декому доведеться усвідомлювати і заперечувати ряд токсичних установок на сеансі у психолога, а дехто може впоратись і самотужки, хоча не без зусиль. 

Спитайте себе: 

• Що я можу зробити просто зараз, щоби відчути себе живим?

• Чим я можу порадувати себе?

• Про що я давно мрію, але ніяк не можу знайти час на це?

• Що я люблю робити?

Наприклад, ви любите гуляти та вести активний спосіб життя, але постійно відкладаєте це на потім. Спробуйте сходити на прогулянку з друзями.

Любите співати? Почніть брати уроки вокалу - зараз в Інтернеті безліч безкоштовних курсів для українців. 

Якщо ж ви не можете вдовольнити свої базові потреби та емоції і натикаєтесь на гнітюче почуття провини чи сорому, ненависть та апатію, що нав’язливо повертаються і не дозволяють вам жити повним життям, почитайте нашу статтю про психічне здоров’я і зверніться по допомогу до безкоштовного психолога.