Якщо для росії війна в Україні — це чудова нагода утилізувати зеків та різномастий маргінес, що і туалетів в будинках ніколи не бачив, то для нашої країни — це трагедія в якій страждає цвіт української нації.

32-річний харків’янин Костянтин Пастухов до широкомасштабного вторгнення працював машиністом на вантажних поїздах залізниці.

57-річний захисник України Ігор Крупнов став першою людиною в Україні, якій провели унікальне протезування за методом осетоінтеграції.

29-річний мешканець Львова Роман Хрущ до широкомасштабного вторгнення не мав жодного військового досвіду.

Олександр Чайка з міста Сквира, що на Київщині, до початку великої війни навчав діточок танців та акробатики. Розклади занять, тренування, спортивний режим – саме цими справами жив чоловік, та навіть не думав, що життя його зміниться кардинально і в ньому з’явиться фронт, важкі бої за Донбас, поранення, що поставить його на межу між життям та смертю, та тривала реабілітація.

Відео, на якому військовослужбовець Сергій Копищик з Луцька робить пропозицію руки та серця своїй коханій, всього за добу набрало понад 3 мільйони переглядів в соцмережах.

26-річний Олександр Будько з Рівного до початку великої війни працював баристою в одному із закладів столиці. Можливо, саме він робив вам у мирному Києві філіжанку запашної кави. Однак хлопець мав мрію – стати графічним дизайнером і у війти в топ кращих професіоналів Європи, а можливо і світу. Та 24 лютого 2022 року, мрії мирного життя Олександра в один момент розбилися вщент. Хлопець змінив кавоварку на міномет, а фартух баристи на бронежилет і пішов на війну.

Ігор Олійник три дні пролежав під деревом, відрізав собі ногу і дивом вижив.

Інтерв'ю з Романом Городенським, що втратив на війні руку й ногу

З початком широкомасштабної навали рашистів, коли деякі чоловіки почали винаходити карколомні варіанти покинути Україну: переодягаючись в жіночий одяг, ховаючись в багажнику авто, 55-річний мешканець Закарпаття Василь Штефко добровольцем вирушив на фронт.

Війна – квінтесенція суцільного зла і жорстокості. Та попри це війна дозволяє досить швидко усвідомити одну беззаперечну істину: жити та любити потрібно тут і зараз, нічого не відкладаючи "на потім". Тому навіть в таких умовах, коли весь звичний світ руйнується зі швидкістю польоту ворожої ракети, знаходиться місце для щирого кохання. Ця історія саме про це.

Михайло Юрчук, який першим в Україні отримав біонічний протез руки вітчизняного виробництва, розповів, як не зламався після важкого поранення та про що мріє тепер

Заслуженому художнику України Олександру Дорошенко разом з дружиною довелося пережити пекельні дні окупації в селі Михайлівка-Рубежівка, що під Києвом. Постійні обстріли, вбивства рашистами сусідів, існування між життям та смертю – таке закарбовується у пам'яті на все життя.

Відомий в Україні юрист та активіст МАСІ НАЙЄМ з початку широкомасштабного вторгнення росії вирушив на фронт. Це був вже другий похід Масі на війну, з того часу, як в 2015 році він був мобілізований до лав ЗСУ.

Надія Михайлівна Яковенко, що з Бучі, тихо-мирно старіла у власному будинку, в колі люблячої родини. Здоров’я вже не те - через важкі хвороби отримала важку інвалідність. Проте навіть у страшному сні не могла собі уявити, через що доведеться пройти. З початку війни жінка пережила два тижні окупації у власному холодному погребі, без світла і води. Врятувались дивом… Та найбільші випробовування чекали на мешканку Бучі, коли вона вже виїхала опинилась в безпечному місці. І найстрашніше чекало при поверненні додому… Історію з перших вуст записали волонтери спільноти українців з інвалідністю EnableMe Ukraine.

Коли думаєш, що твоя евакуація була тяжкою, варто згадувати історію натхненника транспортного проекту для людей з інвалідністю "Жовтий бегемот", киянина Олександра Стадніченка.

Що таке опинитися у воєнний час на лінії фронту з 10-річним хлопчиком, який ось уже п'ять років майже постійно дихає тільки за допомогою апарата штучної вентиляції легень, живе завдяки апаратурі та дорогим, рідкісним медикаментам, знає достеменно, мабуть, тільки його мама Анна Невесела.

Думати про власний порятунок їй ніколи - під час війни вона не покладаючи рук рятує інших. Саме під час війни вона пережила знаменну подію - визнання організації УТОГ європейською спільнотою. Ірина Чепчина, голова УТОГ, в спільному проекті НАІУ та EnableMe Ukraine розповідає свою історію війни.