"Хлопці мене відкопали": колишній столичний бариста розповів, через що пройшов на війні

Про початок великої війни Олександра сповістив телефонний дзвінок стурбованої коханої.

"24 лютого я повинен був виходити на останній свій день роботи. Та вранці мене розбудив телефонний дзвінок від дівчини. Вона сказала, що чує якісь вибухи, та я не повірив, думав що це все вигадки, бо я не вірив у війну зовсім. А потім я і сам почув вибух за вікном і зрозумів, що це розірвався снаряд", – розповідає Олександр.

Хлопець нашвидкуруч зібрав тривожну валізку, вивіз дівчину у безпечне місце, а потім пішов до військкомату. Без жодного бойового досвіду.

"Зважаючи на свій світогляд, у мене не виникало питань чи буду я воювати, не маючи досвіду, – пояснює військовий. – Я завжди притримувався трохи більше ніж просто патріотичних поглядів, був радикальним і знав що таке Росія і був готовий до того, що рано чи пізно велика війна може трапитись. Чесно кажучи я думав, що все закінчиться набагато швидше завдяки тому ентузіазму, який з’явився у людей на початку війни. Гадав, що війна буде максимум до осені, зважаючи на ті темпи, якими ми відбивали їхні атаки. Та, нажаль, так не сталося".

Олександр отримав роботу в IT-військах, та хлопця це зовсім не влаштовувало. Він рвався потрапити саме на фронт, саме у пекло.

"Ненависть до Росії була моєю рушійною силою. Тоді, звісно, я ще не розумів що все буде настільки складно і гаряче, просто я знав, що мушу це зробити", – каже Будько.

Врешті решт Олександр потрапив до батальйону "Карпатська Січ", отримав позивний "Терен" та посаду командира взводу вогневої підтримки. А в травні "Терен" був вже на фронті на Харківському напрямку.

"Коли взяв до рук зброю, то зрозумів, що війна то ніяка не забавка і не трохи не романтично, – пояснює військовий. – Розумієте, те що я там побачив… Росіяни садисти, звірі, дикуни, орда. Це однозначно. По-іншому вони просто не вміють жити, бо завжди жили під гнітом ханів і їм це подобалося. Звичайно, є там частина бомжів і "чмобіків", які з палками ходять в бій, але не треба недооцінювати ворога, бо там є і професійні військові, які екіпіровані не гірше нашого спецназу", – розповів Олександр.

Кращим "другом" Олександра на фронті став міномет, з якого військовий насипав рашистам. Однак згодом і сам хлопець отримав важку травму, та ледь не попрощався з життям.

"Це був День Незалежності 24 серпня. ЗСУ в той час вели активні контрнаступальні дії в Харківській області, ми повертали свої землі, заходили в села. Я з групою зайшов в посадку, а на висоті стояв ворожий танк. Танк почав працювати по нашій посадці, а ми не могли до нього дістати мінометами, тому нам дали "відбій" і ми пішли трохи відпочити. Хлопці лягли під деревом розлогим, а я пішов в окоп. Втома взяла своє, я почав трохи засинати, а потім я миттєво пробудився від болю. Це був дуже страшний біль в ногах, нестерпний. Мене почало засипати землею, я відчув як вона звідусіль суне на мене. Мене врятували старі двері, які ми поставили під одну зі стінок окопів. Вони впали на мене і вберегли від того, щоб окоп не перетворився на мою могилу. Потім хлопці мене відкопали, поставили турнікети на обидві ноги, знеболили. На щастя досить швидко приїхала евакуаційна машина і мене повезли на первинну хірургію", – згадує день поранення "Терен".

"Почався некроз і лікар переконав мене, що треба зробити ампутацію ніг. Не розуміючи повністю того, що трапилося, я погодився. А потім прокинувся після операції без обох ніг, при чому ампутовані вони були трохи вище, ніж я собі думав", – пояснює Будько.

Відрефлексувати своє становище та нову реальність, у якій тепер доведеться жити, хлопець навіть не мав часу.

"За тим болем, що я відчував, чесно кажучи взагалі ні про що не думалося, ні про депресію, ні про радощі, ні про що. Було страшенно боляче і так тривало досить багато часу: близько двох місяців", – згадує "Терен".

Пройшовши лікування в Україні, Олександр вирушив на протезування до США, де перебуває і зараз.

"Річ у тому, що я планую займатися спортом, виступати на змаганнях і мені потрібні спортивні протези, – пояснює Будько. – Тут в Штатах ставлення до військових виключно шанобливе, та однакове, що до американських воїнів, що до українських. Всі дякують за службу, навіть звичайні перехожі, коли ми йдемо десь у формі, просто проходять повз і кажуть: "Дякуємо за службу". Вони всі поважають військову професію і розуміють що відбувається в Україні: хто вбивця і хто захищає свої території".

Велика війна, що нахабно увірвалася у життя Олександра та мільйонів інших українців, хоч і понівечила мрії мирного життя, проте додала нової мотивації і амбіцій. "Терен" планує написати книгу.

"Ще на війні я почав писати короткі тексти, такий собі щоденник військового. Люди почали просити ще, а потім стали радити написати вже повноцінну книгу, мотивували до написання, і в один з моментів я вирішив: а чому б і не спробувати? Це буде книга про мій шлях від 24 лютого до дня мого поранення", – розказав хлопець.

За словами військового, в українського народу немає іншої долі, крім як перемогти.

"Ми вільні люди вільної країни. Ми маємо голос, можемо скинути президента, якщо він нам не подобається, можемо облити зеленкою будь-якого депутата чи кинути його до смітника. Ми вільні виражати свої думки, емоції. А Росія цього не має. Завдяки волі в наших діях, та тому, що ми вперті, ми просто не зможемо підкоритися нікому і ніколи", – резюмував Будько.

Джерело - https://news.obozrevatel.com/