Особливості статусу біженця українця у Німеччині – інтерв'ю з юристом Віктором Морозом

Це все не нове, навіть для українців. Інститут біженства вже не одну сотню років існує. У тому числі й наші політики та бізнесмени, особливо за часів Януковича, дуже часто запитували та отримували біженство у Швейцарії, Австрії, Англії та інших країнах через переслідування. Звичайно, це було не так масово – тоді поїхало сто людей, а зараз мільйони. З погляду юриспруденції механізм однаковий.

Питання міграції, біженства регулюються міжнародним законодавством, різними договорами та конвенціями, які, зокрема, підписує Україна і які підпорядковані певній логіці ще з часів Стародавнього Риму. Так ось статус біженства ще з часів Стародавнього Риму виходить з того, що якщо я маю певні проблеми в моїй країні, де я є громадянином, то інша країна, яка хоче мені допомогти, може дати мені статус біженця, через того, що мене переслідують за політичними мотивами, з економічних мотивів, з військових мотивів, з ще якихось мотивів.

По-різному давали насправді. З того, що я спілкувався та обговорював у дипломатичних колах і серед юристів, то знаю, що в одних країнах на півроку, десь на рік, десь на два. Так розумію, просто видали із запасом, щоб потім не вигадувати якісь механізми продовження та переоформлювати десятки тисяч цих документів. Закінчилася війна раніше - та й слава богу, що закінчилася.

Так само, як і будь-яке інше біженство. Коли закінчується термін документа, якщо підстави, за якими його видали, все ще актуальні, то подається заявка, що я такий-то, з України, і в мене там і досі війна йде, продовжте. Тобто навесні чи пізніше, залежно від того, коли ви набули статусу захисту, потрібно буде звертатися за місцем проживання та подавати ці документи.

Надалі після війни – жодних. Статус біженця пов'язаний з війною і діє рівно до того, коли закінчиться війна, плюс дається кілька тижнів, у Німеччині до місяця, для того, щоб людина могла закрити свої питання і повернутися назад.

Це те саме - статус українців у Німеччині та статус сирійців. Ви можете називати його як завгодно, в різних країнах він називається категорично по-різному. Однак концептуально він не відрізняється від статусу сирійців, єдине – українцям надали трохи більше прав. Але це записано і в законодавстві, і з дипломатами я спілкувався, які і в Німеччині, Хорватії, Франції, Італії, вони підтверджують - коли війна закінчиться, і якщо немає підстав, наприклад, купленої нерухомості, то протягом якогось терміну потрібно виїхати з країни та повернутися додому.

Сирійці не мають права працювати, як і більшість біженців. Українці мають право працювати на простих роботах. Якщо ви прийдете в поліцію, банк чи працювати кудись, де потрібна певна кваліфікація, то вам відмовлять. Вибачте, у вас немає відповідної німецької освіти, немає відповідної кваліфікації, яка відповідала нашим вимогам, передбаченим банківським німецьким законодавством, італійським страховим законодавством, тому вибачте, ми вас взяти не можемо. Логіка досить проста – вони захищають свого внутрішнього працівника.

Можна, звісно, ​​заморочитися. Це може зробити будь-яка людина, не обов'язково бути біженцем. Потрібно знати на достатньому рівні німецьку мову, підтвердити диплом та отримати роботу, у мене деякі знайомі так працюють із 2003 року в Німеччині.

Це має бути завершення війни. На певному етапі будь-яка війна закінчується підписанням якоїсь мирної угоди - капітуляції, договору, як завгодно, може реалізовуватись у різних форматах. У будь-якому випадку, дійшли ми до Москви, мабуть, як це було 1945 року, підписання певних міжнародних домовленостей. Підписали - весь світ висловив згоду, підписав Раду Безпеки ООН та решту міжнародних організацій, які беруть участь. Усі країни-учасниці тієї ж ООН розуміють, що війну в Україні закінчено і тоді МЗС Німеччини каже: “Хлопці у вас є 90 днів, у кого немає підстав затримуватись – звільняємо територію”. Або можуть додатково збільшити термін, три місяці, наприклад.

Арешт та депортація. Це як у багатьох наших мігрантів, які намагаються обдурити німецьке, чеське, будь-яке інше законодавство і десь там ховаються і намагаються незаконно перебувати в країні - їх заарештовують та депортують.

Ось уявіть собі: ви живете та працюєте в Україні, де вже закінчилася війна і все добре, прийняли до ЄС, до НАТО. І ось приїжджає якийсь біженець і каже: "О, класно, я теж тут житиму!" І йде кудись замість вас працювати, замість вас отримувати якісь виплати. Зрозуміло, що наші хочуть жити в Європі, але ж вона має захищати свої внутрішні інтереси. Немає підстав залишатися, коли війна закінчилася – будь ласка, звільніть територію

Шлюб, бізнес, покупка нерухомості. Тобто плюс-мінус стандартні підстави, щоб держава вважала, що ось цей товариш йому дуже цікавий, наприклад, тому що він одружився або вийшов заміж за нашого громадянина і збільшив населення, він вклав енну суму в нашу економіку як інвестор, він купив у нас нерухомість, тому давайте дамо йому посвідку на проживання і навіть громадянство. Навчання також може бути підставою - людина вступила до якогось університету, отримує посвідку на проживання. Також бувають підстави щодо релігії – припустимо, церква запросила українського проповідника, він теж може отримати ВНЖ. Або робочий договір може мати підстави - тимчасово впливу договору.

Шанси у наших біженців залишитися в Німеччині такі самі, як вони були до війни. Наших співгромадян працює в Чехії, Німеччині, Польщі, Італії, Іспанії та по всьому Євросоюзу дуже багато, наші працівники там цінуються і багато з них мають ВНЖ. Так само і зараз, біженці через війну можуть знайти роботу, зарекомендувати себе і залишитися в цій країні.

В Україні зараз кількість шлюбів зменшилася, натомість збільшилася кількість розлучень. Їх можна оформити віддалено через суд. Дуже багато наших співгромадян, які виїхали з України, вони або там вирішили, посидівши-подумавши далеко від чоловіка чи дружини, про те, що треба розлучитися. Або когось зустріли за кордоном і хочуть розлучитися. Насправді проблеми немає – вони можуть звернутися до українського суду і той розгляне їхній позов про розірвання шлюбу та розірватиме його. Без присутності, не треба навіть їхати. Якщо вони дуже хочуть особисто взяти участь у цьому процесі, можна це зробити з відеоконференцією, а то пишуть заяву розглянути справу без їхньої участі і суд розгляне.

Є певні документи, які видаються особисто – свідоцтво про смерть, про народження тощо. Певний набір документів, який людина має отримати особисто, тому що це вважається її дуже конфіденційною інформацією. Але проблеми в цьому немає – можна звернутися до консульства. Це буде трохи довше, іноді набагато довше. Подається заявка в електронну чергу, потім через якийсь час, умовно місяць, можна потрапити до консульства та вирішити свої питання. У тому числі, довідку про те, що немає дійсного шлюбу в Україні або отримати закордонний паспорт.

Я помітив дуже радикальну річ, яку навіть обговорював із деякими нашими нардепами і яка мене дуже насторожує. Це те, що дозволили батькам виїжджати з дитиною без дозволу другого з батьків. Це дуже погано. Коли йде якось досить серйозна сімейна суперечка і, по суті, законно можна вкрасти дитину і вивезти її за кордон і спробуй її потім повернути звідти - це цікавий момент. Діяли ніби як на користь захисту тієї самої дитини, що ось зараз її ракетою розбомблять, то краще її вивезти. Але депутати потім у особистих розмовах визнавали, що поспішили.

Допустимо, там мати алкоголічка, наркоманка, неодноразово притягувалася до якоїсь відповідальності, адміністративної, кримінальної тощо. Приходить батько до суду і просить, щоб дитина проживала з нею, бо небезпечно залишати її з матір'ю. І суд начебто вже згоден залишити цю дитину з батьком, але тут починається війна, ця мати дитини взяла її в оберемок, поїхала кудись у Європу і знайди її потім.

Їх відправляли з метою захисту, а потім вони набували статусу біженця, а потім усиновлювали так само, як умовно всиновили б в Україні.

Колосальна різниця, це питання категорично неправильне. Тут навіть логіка побудови законів різна. Спочатку німецьке законодавство створювалося з урахуванням церковного тевтонського законодавства у Середньовіччі. А українське законодавство, по суті, формувалося за останні 30 років. Якщо заглянути глибше, то наше законодавство формувалося з урахуванням польського, російського, литовського законодавств. Німецьке сучасне законодавство побудоване із прив'язкою до того середньовічного, а в нас цієї спадкоємності немає. У нас було радянське, потім спробували створити щось нове за копією з російської, потім із війною почали винаходити своє. Два різні законодавства категорично, порівняти неможливо!

Тому зазвичай наші юристи працюють у партнерами на місці. Якщо це якесь специфічне питання, поза межами міжнародного права, то звертаються до місцевих юристів у тій самій Німеччині та інших країнах.

З німецькою бюрократією! Це у них нормальне явище не тільки щодо інвалідності, це у них так у всіх сферах. Будь-яке питання - купівля квартири, оформлення тієї ж інвалідності - вирішується довго, тому що задіяна велика кількість різних структур, які досить слабко між собою контактують. Тому або цим займається умовно якийсь юрист, який взяв всі ці папірці і за місцем побігав і оформив. Вони не мають тієї ж “Дії”, як у нас, де ти можеш це все швидко зробити. Або треба проходити справді півроку і більше, дивлячись яка процедура і яке питання, а також яка земля. Тому що в якихось землях типу Мюнхена це трохи довше, а в тому ж Берліні це може бути трохи швидше.

Плюси в тому, що воно більш соціально орієнтоване. Якщо у нас тільки починають вигадувати зараз, що для людей з інвалідністю потрібно зробити пандуси, окремі місця для паркування, зручний в'їзд у громадський транспорт, то в Німеччині це існує вже як мінімум років 15, якщо не більше. Ми зараз лише в рамках цієї європеїзації тільки розпочали, коли вирішили йти до Євросоюзу і нам сказали, що у нас є колосальна проблема і люди з інвалідністю у вас досить обмежені, вони не можуть ні до тролейбуса увійти, ні до під'їзду потрапити. Мовляв, ви щось придумайте спочатку, а потім кажете, що ви європейці.

Те саме стосується і пенсій. Розмір пенсій у них такий, що дозволяє мандрувати. Ви приїжджаєте до будь-якого нормального готелю - там англійці, іспанці та німці. Приїжджаєте до Туреччини – там англійці, іспанці та німці. У них пенсіонер катається світом і відпочиває, а наш пенсіонер стоїть у черзі на Укрпошті сплатити комуналку або отримати пенсію.

Вони дуже розвинена страхова медицина, як Німеччини, і у всій Європі. У нас в Україні зараз намагаються розвивати страхову медицину, але поки що процес іде складно. Що таке страхова медицина? Це коли ви заплатили умовно кілька сотень євро на рік, і у вас є страховий поліс, і коли ви захворіли, ви зателефонували до своєї страхової та вас відправили лікуватися безкоштовно. У Німеччині у всіх є медична страховка і, зокрема, видають і нашим біженцям, і основні послуги базові покривають.

Бюрократизація. Сильно все забюрократизовано, і коли вони бачать нашу програму «Дія», дивуються. Те саме з банківськими системами, які у нас вже існують давно, а у них тільки почали з'являтися – я маю на увазі додатки у телефоні для банків, коли можна комуналку сплатити, здійснити перекази. У них ще по-старому потрібно йти в банк, зустрічатися з банкіром, підписувати купу паперів.

Все це відбувається тому, що у них консервативна законодавча система, оскільки вона не розвивається і була сформована давно, вони обережно ставляться до всього нового. Наша ж система молодша, ще розвивається.