Посттравматичний стресовий розлад у дитини – як допомогти

Прояви цього впливу, як от ПТСР, все частіше бачимо серед неповнолітніх українців. 

ПТСР – посттравматичний стресовий розлад у дітей– це порушення психічного стану, що може розвинутися після пережитої травматичної події. При цьому симптоми розладу з’являються не одразу, а через певний час – як правило, через три-шість місяців. 

Через відтерміновану симптоматику батьки часто можуть не пов’язувати зміни поведінки дитини з пережитими кілька місяців тому подіями, а вважати це погіршенням характеру, ознаками вікових криз або вбачати причини в інших чинниках. 

Натомість дорослим варто бути уважними до будь-яких змін та непритаманних проявів поведінки дитини, щоб вчасно помітити проблему і звернутися до спеціаліста. 

У різних вікових групах дітей прояви посттравматичного стресового розладу дещо відрізняються.

Дошкільнята. У дітей дошкільного віку, які пережили травмуючу подію, можуть спостерігатися такі прояви ПТСР: страх, у т. ч. страх самотності й підвищена потреба в батьках, проблеми зі сном, безпричинний плач, відмова від звичної їжі, спалахи гніву, замкненість, повернення до поведінки, притаманної більш молодшому віку, відображення подій, що травмують, в іграх і творчості.

Діти молодшого шкільного віку. Травмованим учням молодших класів притаманні безсоння, байдужість до навчання та минулих захоплень, страх перед майбутнім, невпевненість у собі, замкнутість, головний біль, проблеми з пам'яттю та концентрацією.

Підлітки. ПТСР у дітей середнього та старшого шкільного віку може проявлятися через спалахи агресії, бунт, головні та інші болі, тотальну недовіру, заниження самооцінки, безсоння, кошмари, дратівливість, апатію, складнощі з концентрацією, небезпечну поведінку, депресію.

Якщо ви побачили подібні ознаки, у жодному разі не можна:

❌висміювати реакцію дитини або критикувати її за це;

❌знецінювати почуття та переживання дитини;

❌постійно повертатися до травмуючих подій у розмовах;

❌обіцяти те, що ви не зможете виконати або що залежить не від вас;

❌ігнорувати прохання та потреби дитини.

• Моральна підтримка дорослих. Важливо розмовляти зі своєю дитиною, пояснювати, що те, що сталось, — тимчасово, що разом ви зможете впоратися зі стресом і його наслідками та жити далі. Однак зайвий раз не нагадуйте про пережиту подію. Якщо ж дитина сама питає, намагайтеся пояснити, що трапилося, простими словами, на зрозумілих для її віку прикладах та аналогіях. Підкреслюйте, що це не провина дитини, а зовнішні фактори, на які вона не може вплинути.

• Спокій та емоційна рівновага батьків. Діти чудово “зчитують” наш емоційний стан, тому, щоб ваша допомога була більш ефективною спробуйте самі, наскільки це можливо, стабілізуватися емоційно. При цьому не слід заперечувати перенесений стрес, свої емоції та відчуття.

• Безпечний інформаційний простір. Оберігайте дитину від новин та медійного контенту, який може травмувати. Не переглядайте у присутності дитини відео зі сценами насилля, воєнними подіями, пораненими. Слідкуйте за розмовами, які точаться, коли дитина поруч. 

• Звичний режим дня. Наскільки це можливо, поверніться до звичного життя, якщо певні важкі події їх змінили. Намагайтеся задовольнити базові фізичні потреби дитини у сні, їжі, гігієні, прогулянках, а також в іграх, обіймах і спілкуванні. Це дуже важливо для формування у неповнолітніх відчуття стабільності, безпеки та передбачуваності життя.

• Достатньо фізичної активності відповідно до віку. Подумайте, що зараз вам доступно, і забезпечте дитині можливість бути фізично активною: гуляти та грати на вулиці, займатися спортом, плавати, танцювати, бігати — будь-що, що дитині подобається та чим вона хоче займатися.

• Право на висловлювання своїх емоцій. Дозвольте дитині демонструвати свої емоції, відчуття і страх. Розмовляйте з нею, вислуховуйте, відповідайте на питання. Але поважайте особисті кордони дитини.

• Корисні справи. Доручайте дитині виконувати та відповідати за доступні її віку справи: поливати квіти, розвішувати білизну після прання, брати участь у приготуванні їжі та купуванні продуктів. Можливо підліткам буде цікаво долучити до певних соціальних активностей чи волонтерських проєктів. Головне, щоб це приносило задоволення і було безпечно. 

• Дуже важливо емоційно підтримувати дитину та знаходити час для контакту: насамперед це зацікавленість справами дитини, увага до її почуттів, спільна діяльність та гра, щирий фізичний контакт (обійми, ігрові масажі, спільні фізичні ігри та змагання).

• Зняти тривогу у дитини допомагає, якщо з нею грати та займатися арт-терапією – так дитина вимальовує свій страх, а згодом додає яскраві барви до нього. 

• За допомоги психолога або навіть самотужки можна займатися тілесними практиками та читати терапевтичні казки.

• Бути уважними до стану дитини. Якщо ви помічаєте що симптоми прогресують, краще, що можна зробити зараз, це звернутися до спеціаліста. Який не тільки продіагностує важкість травми та покращить стан дитини, але й надасть інструменти самопомочі.

Якщо змінена поведінка дитини загрожує її життю чи здоров’ю або триває понад три місяці, треба обов’язково звертатися за кваліфікованою допомогою до психолога чи з відповідним запитом до сімейного лікаря або педіатра.

Джерело - Міністерство охорони здоров`я України

Про кризову допомогу дітям з інвалідністю під час війни читайте тут