Skip to Content Skip to Mainnavigation Skip to Meta Navigation Skip to Footer
Skip to Content Skip to Mainnavigation Skip to Meta Navigation Skip to Footer

Як говорити з дитиною про війну? Поради психолога

Діти такі ж самі люди як і ми, але молодші. В них так само є почуття, ідеї, думки. Експерт EnableMe Ukraine, психотерапевт з багаторічним стажем, Анастасія Сініцина зараз працює в Європі та радо допомагає українцям на волонтерських засадах. Спеціально для наших читачів Анастасія підняла непросту тему - як говорити з дітьми про війну в Україні. Чи варто берегти дитячу психіку і приховувати правду, відволікати їх іграми на планшеті чи мультиками? Про те, які психотерапевтичні вправи ви можете зробити самотужки та корисні поради від нашого експерта читайте далі.

Мати обіймає дитину і дивиться йому в очі | © Pexels

Підтримка дитини під час війни (Pexels)

Кажіть правду

Багато клієнтів приходить до мене в терапію з міфом «якщо нічого не розповідати дитині, то можна захистити її від цієї трагедії». Насправді це не так. Світ дуже різний, та необхідно це показувати з рання, але в більш обережній формі. Шокуюча інформація, фото та відео, які навіть дорослому складно дивитись звісно ж не треба показувати, але необхідно говорити про те, що сталося  

Якщо вам прийшлось переїхати, то не треба казати дитині: «Ми просто переїхали» чи «мама давно хотіла переїхати, то ми їдемо в відпустку». Ні, це не «відпустка».  «Ми переїхали, тому що там небезпечно, і ми маємо деякий час жити тут, де нам нічого не загрожує» 

Не приховуйте правди, не вигадуйте якихось обставин, підберіть слова та будьте відвертими. 

Хлопчик займається з пластикоаими літерами | © Pexels Інклюзивні освіта (Pexels)

Говоріть про емоції та почуття

Діти ще не заангажовані та постійно ставлять питання. 

У них немає достатньо досвіду, щоб описати подію та вони потребують дорослого поряд, який може їм допомогти її описати. Тому мама чи тато, виконують деяку функцію “контейнера” для дитячого світу.

На жаль, через війну почуттів дуже багато, тому одна з ролей дорослого - це їх контейнування та віддзеркалення через свій досвід того, що відбувається з дитиною. 

Якщо ми не будемо давати дітям свою картину світу, то вони почнуть фантазувати і придумуватимуть свої варіанти того, що відбувається. 

Зазвичай через їхню розвинену фантазію вигадана картинка набагато гірша. 

Будьте спокійними та впевненими

Для того, щоб дитина почувалася себе дитиною та могла спиратись на батьків, дорослому необхідно знайти свою точку зору на ситуацію з війною та транслювати дитині свою впевнену позицію. Необхідно розібратися в тому, що для вас війна, що для вас погано, чого ви хочете в зв'язку з обставинами. Невпевненість батьків зчитується дитиною страхом. 

Доросла людина - весь світ для дитини, тому коли світ стає невпевненим - дитяча свідомість починає руйнуватися. Вона відчуває це і починає дорослішати завчасно, завмираючи чи рятуючи батьків. 

Кажіть слова підтримки

Також дитині необхідне відчуття захисту. Дорослому важливо говорити дитині: "Я тебе захищу. З тобою нічого не трапиться. Татко чи мама будуть завжди поряд». Необхідно казати, що будь-яка війна закінчується, що ми біжимо щоб захиститися і Я ТЕБЕ ЗАХИЩУ. 

Робіть психологічні вправи

В терапії я ще використовую таку вправу, як «Моя Історія». 

В цей час дуже важливо інтегрувати досвід та прожити все, що до нього призвело. 

В цій вправі ви описуєте своє життя за кілька днів до війни й далі. До цієї вправи можна долучати дітей. Разом писати одну зі сторінок починаючи зі слів : «А пам'ятаєш, як ми….» Цю історію можна доповнювати малюнками, вирізками зображень тощо. 

Чи варто говорити про смерть?

Також іноді не уникнути теми смерті. Як про це говорити дитині?

Треба говорити, що смерть існує, що війна може призвести до смерті. 

Найголовніше – не усувати дитину від правди. Також важливо розказати дитині про смерть когось з родичів, якщо це сталося. Взяти дитину на похорони, якщо є можливість. Важливо показати дитині, що смерть існує та іноді доводиться прощатися (це дуже важлива тема, з якою часто приходять дорослі на терапію які шкодують про втрачену змогу попрощатися), тому щоб уникнути потім такого «незавершеного-гештальту» розкажіть дитині що трапилось та підтримайте її. Приділіть час її почуттям, дайте виплакатись, розказати про сум і залишити у її серці таку згадку. 

Тримайтеся разом, будьте уважними до себе і до дитини. 

Хай Бог береже, а ми будем допомагати як можемо.

Якщо ви хочете поставити питання Анастасії Сініциній, це можна зробити тут


Чи була корисною Вам ця стаття?

Повідомити про помилку? Повідомте зараз.

Знайдіть відповіді на всі ваші запитання у нашій Спільноті