Як говорити з дитиною про війну? Поради психолога

Багато клієнтів приходить до мене в терапію з міфом «якщо нічого не розповідати дитині, то можна захистити її від цієї трагедії». Насправді це не так. Світ дуже різний, та необхідно це показувати з рання, але в більш обережній формі. Шокуюча інформація, фото та відео, які навіть дорослому складно дивитись звісно ж не треба показувати, але необхідно говорити про те, що сталося  

Якщо вам прийшлось переїхати, то не треба казати дитині: «Ми просто переїхали» чи «мама давно хотіла переїхати, то ми їдемо в відпустку». Ні, це не «відпустка».  «Ми переїхали, тому що там небезпечно, і ми маємо деякий час жити тут, де нам нічого не загрожує» 

Не приховуйте правди, не вигадуйте якихось обставин, підберіть слова та будьте відвертими. 

Діти ще не заангажовані та постійно ставлять питання. 

У них немає достатньо досвіду, щоб описати подію та вони потребують дорослого поряд, який може їм допомогти її описати. Тому мама чи тато, виконують деяку функцію “контейнера” для дитячого світу.

На жаль, через війну почуттів дуже багато, тому одна з ролей дорослого - це їх контейнування та віддзеркалення через свій досвід того, що відбувається з дитиною. 

Якщо ми не будемо давати дітям свою картину світу, то вони почнуть фантазувати і придумуватимуть свої варіанти того, що відбувається. 

Зазвичай через їхню розвинену фантазію вигадана картинка набагато гірша. 

Для того, щоб дитина почувалася себе дитиною та могла спиратись на батьків, дорослому необхідно знайти свою точку зору на ситуацію з війною та транслювати дитині свою впевнену позицію. Необхідно розібратися в тому, що для вас війна, що для вас погано, чого ви хочете в зв'язку з обставинами. Невпевненість батьків зчитується дитиною страхом. 

Доросла людина - весь світ для дитини, тому коли світ стає невпевненим - дитяча свідомість починає руйнуватися. Вона відчуває це і починає дорослішати завчасно, завмираючи чи рятуючи батьків. 

Також дитині необхідне відчуття захисту. Дорослому важливо говорити дитині: "Я тебе захищу. З тобою нічого не трапиться. Татко чи мама будуть завжди поряд». Необхідно казати, що будь-яка війна закінчується, що ми біжимо щоб захиститися і Я ТЕБЕ ЗАХИЩУ. 

В терапії я ще використовую таку вправу, як «Моя Історія». 

В цей час дуже важливо інтегрувати досвід та прожити все, що до нього призвело. 

В цій вправі ви описуєте своє життя за кілька днів до війни й далі. До цієї вправи можна долучати дітей. Разом писати одну зі сторінок починаючи зі слів : «А пам'ятаєш, як ми….» Цю історію можна доповнювати малюнками, вирізками зображень тощо. 

Також іноді не уникнути теми смерті. Як про це говорити дитині?

Треба говорити, що смерть існує, що війна може призвести до смерті. 

Найголовніше – не усувати дитину від правди. Також важливо розказати дитині про смерть когось з родичів, якщо це сталося. Взяти дитину на похорони, якщо є можливість. Важливо показати дитині, що смерть існує та іноді доводиться прощатися (це дуже важлива тема, з якою часто приходять дорослі на терапію які шкодують про втрачену змогу попрощатися), тому щоб уникнути потім такого «незавершеного-гештальту» розкажіть дитині що трапилось та підтримайте її. Приділіть час її почуттям, дайте виплакатись, розказати про сум і залишити у її серці таку згадку. 

Тримайтеся разом, будьте уважними до себе і до дитини. 

Хай Бог береже, а ми будем допомагати як можемо.

Якщо ви хочете поставити питання Анастасії Сініциній, це можна зробити тут