Важливо, щоб українці й українки знали та вміли спілкуватися з людьми, які мають інвалідність чи пережили травми.
Пам’ятайте, що незалежно від того, має людина інвалідність чи ні, усі люди різні, тому загальні правила не є однозначними, потрібно шукати окремий підхід до кожної особи.
У спілкуванні з людиною з інвалідністю необхідно враховувати не лише її індивідуальні особливості, стан здоров’я, але також умови зовнішнього середовища.
Ми зібрали основні поради, які допоможуть вам у спілкуванні з людиною з інвалідністю:
-
не слід дуже пильно розглядати людину з вадою обличчя чи з протезом, чи на кріслі колісному чи навпаки робити вигляд, що людини немає в приміщенні. Це змушує ніяковіти й почуватися некомфортно. Поводьтесь природно, можете привітатись чи усміхнутись, або просто не робіть нічого, здається це не дуже складно.
-
не робіть висновків на основі спостережень: пам’ятайте, що будь-хто може мати приховану інвалідність – наприклад, діабет.
-
Якщо Ви знайомитесь з людиною, яка має інвалідність, цілком природно потиснути їй руку: навіть тим, кому важко рухати рукою або хто користується протезом.
-
Якщо вам потрібно щось запитати, то звертайтесь безпосередньо до цієї людини, а не до її супроводжуючого. Дивіться в очі і за можливості присядьте, щоб людині не довелось закидати голову назад.
-
Уникайте вживання ярликів на кшталт «інвалід», «жертва», «неповноцінна» людина, «каліка», «відсталий», «хворий», «даун». Використовуйте нейтральні слова та вислови, на кшталт: людина з інвалідністю, людина з фізичними / сенсорними / психічними /інтелектуальними / ментальними порушеннями, людина з порушеннями опорно-рухового апарату, людина з порушеннями рухової функції, маломобільні групи населення, люди з ампутацією, людина з синдромом Дауна, людина з інтелектуальними порушеннями.
-
Якщо Ви не впевнені у тому, що саме Вам потрібно робити – спитайте. Не робіть висновків, що особа з інвалідністю потребує допомоги, тому що вона має інвалідність.
-
Не демонструйте жалість. Жаліти когось, співчувати чи відчувати емпатію до травмованої людини, а особливо до наших захисників, це нормально. Проте, ці почуття варто проявляти у конструктивний спосіб, наприклад, демонструючи підтримку чи здивування, як добре людина справляється. Якщо людина пересувається на колісному кріслі - це не означає що в неї є когнітивні розлади. Це просто засіб пересування який полегшує життя, а не те до чого вона “прикута” через хворобу. Тому крісло колісне не має бути причиною для жалості. Навпаки треба з повагою ставитись і не спиратись на нього.
-
Якщо людині потрібно більше часу для виконання якогось завдання, не підганяйте її, будьте терплячими.
-
Щодо людей які мають інвалідність через психічні розлади, існує стереотип, що вони схильні агресивно поводитись. проте це не так, якщо людина почуває себе в безпеці, вона буде спокійною та привітною. Інколи через порушення вони можуть не контролювати свою поведінку, щось вигукувати, незвично поводитись. Не варто дратуватись чи звертати на це увагу, якщо вам некомфортно, краще просто відійти.
-
Не варто нав’язувати свою допомогу, краще від самого початку дізнатись у людини якої саме допомоги вона потребує.Якщо Ви пропонуєте допомогу, чекайте поки її приймуть, а потім запитайте, що і як робити. Якщо ж людина відмовилась від Вашої допомоги, поважайте її вибір, пам’ятайте, що особиста свобода важлива для кожного.
-
Говорити людині на кріслі-колісному «поїхали зі мною» некоректно, адже крісло – це фактично її ноги.
-
Фокусуйтеся не на інвалідності людини, а на її особистості, або на темі, яку Ви з нею обговорюєте.
Людські стосунки й людські реакції – це завжди індивідуально. Неможливо напрацювати вичерпний перелік ситуацій і рекомендацій на всі випадки життя. Але, використовуючи ці прості правила, ви зможете позбутися бар’єру у спілкуванні з людьми з інвалідністю.